26 квітня мешканці села Токарі Сумського району попрощалися з односельцем Олександром Литвиненком. Він служив навідником першої механізованої роти другого механізованого батальйону ЗСУ. Загинув в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області 18 квітня.
Односельці зустрічали героя живим коридором, який простягнувся на всьому шляху від початку села до рідної домівки Олександра. Садочок на своїй вулиці він саджав останніми роками. Звідси його проводжають в останню путь, пише Суспільне Суми.
“Ми проходимо мимо, так йдемо до магазину, дивимося на всю цю красу - оцей садок залишиться як пам'ять про нього. Мій чоловік теж на службі, і взагалі, тут в нас хлопців взагалі не залишилося. Всіх забрали на нашій вулиці. Та в нас в Токарях хлопців не залишилося, всі на службі”, - говорить сусідка Олександра Наталія.
У Олександра залишилися його батьки, дружина і донька. Попрощатися прийшли друзі, знайомі, однокласники.
“Це чоловік з великої літери. Батькам низький уклін за такого сина. Він був дійсно добрим, щирим. До дівчат завжди був такий ввічливий. Ми вже знаємо одне одного 30 років. Коли я дізналася, що він пішов на війну, ми з ним переписувалися, і він казав: “Хто, як не ми?”, - згадує однокласниця Ольга.
“Він з перших днів пішов на війну. Казав, що до кінця буде воювати”, - говорить однокласник Сергій.
“Він не ждавши повістки, після повномасштабного вторгнення до нас сюди, як вони (армійці РФ - авт.) по Токарям проїхали колоною, потім вони вийшли з Токарів - і всі ми пішли в добровольчі формування, хто куди. Він буквально неділі три назад біля мене зупинився, побалакали ми, він каже: “Все буде добре, Юра! Все буде Україна! Перемога буде за нами!”. І потім прийшла сумна звістка”, - згадує однокласник Юрій.
Подруга сім’ї Олександра розповіла, що в нього було багато друзів, бо він був дуже доброзичливою і світлою людиною.
“Коли привозив побратима ховати, він сам був контужений, лежав у лікарні, ми його провідували. І хоча як у хлопця на душі не тяжко було, він нас стрів у палаті з посмішкою, потиснув руку і сказав, що все буде добре Він з перших днів пішов добровольцем, і батько Олександра казав дружині, що пишається сином і вважає його героєм. Він не сидів у кущах, а в перших рядах пішов обороняти нашу рідну землю”, - каже подруга сім'ї Олена.
Як зазначив офіцер Сумського центру комплектування Руслан Флорчук, Олександр Литвиненко загинув під Авдіївкою 18 квітня. Давній друг Олександра розповів, що вони разом служили на Донеччині у складі окремої президентської бригади.
“Сашко був справжнім воїном. Всі на нього рівнялися. Для мене він був прикладом, тим, яким має бути справжній український воїн. На нього завжди можна було покластися, в любій ситуації. Він ніколи не покидав своїх побратимів, завжди допомагав. Ми місяць тому поховали ще одного нашого побратима, ми вдвох приїжджали. В цей раз, на жаль, я приїхав вже сам”, - розповідає друг, односелець та побратим Станіслав Несвіт.
З дому Олександра повезли до Сум. Односельці чекали, щоб востаннє попрощатися з ним на колінах.
Олександра Литвиненка відспівали у Свято-Воскресенському соборі. Поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища, неподалік від однополчанина Володимира Куриленка, якого Олександр привіз додому місяць тому. Мешканці вулиці у Токарях, на якій народився, виріс і жив Олександр, вирішили звернутися з клопотанням перейменувати вулицю на його честь.
