Завантаження ...

Що Росія залишила в Ізюмі за півроку окупації

0001.jpg

Репортаж РБК-Україна з Ізюму Харківської області. Що відбувалося в місті під час окупації, які звірства там чинили росіяни і що пережили місцеві.

Ізюм – це місто, яке точно впишеться в новітню історію України. Його захоплення було стратегічно важливим для РФ, так само, як і втрата. Але пам’ять про місто закарбується у вигляді вбивств цивільних, важких боїв та масових поховань.

Російська армія входила сюди зі словами про "визволення", а в результаті сотні людей втратили домівки, деякі – й життя. Про перші тижні Ізюму після звільнення – у репортажі РБК-Україна.

 Руїни та страх перед морозною зимою

В’їзд у місто починається з блок-посту. Оглядають кожного, хто прямує до нещодавно деокупованого населеного пункту. Перевірку запровадили навіть для волонтерів, які тепер повинні отримати довідку у військової адміністрації, щоб привезти гуманітарну допомогу.

В’їжджаємо в Ізюм, по якому ще тиждень тому ходили окупанти. За вивіскою "Ізюм вітає гостей" розбиті, розграбовані магазини, майстерні, автомобільні заправки. Десь немає половини житлового будинку, десь бачимо почорнілі стіни залишків квартир після авіаударів.

Здається, що тут постраждав кожен будинок. А ті, що не знищені бомбами та снарядами, вигоріли від пожеж, які не змогли вчасно загасити. Власникам будинків та квартир, де просто повибивало шибки, можна вважати сильно пощастило.

Серед зруйнованих бомбами багатоповерхівок залишилась одна вціліла, біля під'їзду зустрічаємо двох мешканців – Тетяну та Володимира. У будинок по сусідству, кажуть співрозмовники, влучила авіабомба, під завалами знайшли 47 тіл, ще п'ятьох не змогли упізнати.

 

"Ми зрозуміли, що почалась війна, коли над нашим будинком низько пролетів літак, почули вибух. Після цього почались регулярні прильоти мін по місту і ми почали жити в підвалі", – згадують сусіди.

 

Путінський режим втримався на території міста близько півроку, за його правилами довелось жити всім місцевим. Комендантську годину вводили по-різному: і з 17:00, і з 20:00. Час писали на заборах подвір'їв, де розміщувались окупанти, та навіть просто на зупинках громадського транспорту.

Люди намагались сидіти вдома і нікуди не ходити, щоб зайвий раз не потрапляти на очі рашистам. Серед них і Ігор, місцевий, з яким нам вдалось поспілкуватись.

 

"Зі свого будинку я намагався нікуди не виходити. Бо тільки як вийшов, російські солдати в мене вкрали картоплю. І так було з усіма. Вони перевіряли, чи є хтось вдома. Якщо нікого не було, перелазили забор та все забирали", – згадує чоловік.

 

У квітні ворожий снаряд впав у дворі Ігоря, тепер у нього немає частини будинку. Говорить, що влітку у ньому ще можна було жити, але з приходом осені треба швидко відновлювати. Так як і більшості жителям міста. Внаслідок російського вторгнення постраждало 80% будівель.

Всі місяці окупації люди жили без світла, води та інформації. Зараз їм доводиться розпалювати на вулиці вогнище, щоб приготувати поїсти. Більше за все бояться зими, бо не знають, чи зможе влада відновити тепло чи хоча б електропостачання. Через важкі артилерійські бої в місті пошкоджена вся інфраструктура.

Літній чоловік, який представився Володимиром Павловичем, каже, що разом з сином, який пересувається на інвалідному візку, планує перебратися у дачний будинок. Через фізичний стан обох батько з сином вирішили не евакуюватися ще навесні, залишившись вдома до "переможного кінця". Тепер проблема з дровами, яких у родини обмаль. "В нас поки мало дров, росіяни не пускали в ліс", – пояснює Володимир Павлович.

Валентині, яку нам вдалось зустріти на іншому березі Ізюма, довелось переїхати до друзів, в її квартиру було пряме попадання ворожого снаряду. "Наші, українські військові, сказали всім покинути квартири, бо буде прильот. Вдарило дуже сильно. Жити там зараз неможливо. Дуже вже хочу повернутись додому", - розповіла вона РБК-Україна.

Лівий берег Ізюму виглядає зовсім моторошно. Там чи не кожна будівля відчула на собі удари артснарядів та ракет. Зараз дістатись до цієї сторони міста непросто: міст розбитий, понтонну переправу поставили тільки декілька днів тому, але на ній часто утворюються затори. Правила дорожнього руху тут зводяться до єдиної задачі – не врізатись один в одного. Велосипедисти, мотоциклісти, водії легковиків, вантажівок їздять переплетеними шляхами.

Ще декілька днів тому тут ходили лише військові та декілька місцевих. Сьогодні вулиці Ізюму оживились через приїзд волонтерів. "Та тут можуть і дверцята авто відірвати, так усе хапають", – розповів військовий, який охороняє цей волонтерський захід.

А люди, які півроку не бачили свіжих продуктів та медикаментів, готові брати все і одразу зі страхом, що "завтра вже не буде". Одна з жінок, яка стояла в черзі, заплакала.

 

"Нога болить, потрібна мазь. Днями лежала у підвалі. Дайте що-небудь! Нікому такого не побажаю. Щоб ніхто такого не знав і не бачив", – говорить вона.

 

Тим часом десь стався вибух, люди розбіглись з переляканими очима. Тут вони знають, що може прилетіти. Але цього разу це були не ворожі удари, а робота саперів, які знешкоджували міни.

У натовпі почули слова пенсіонерки, яка пережила часи ще Другої світової війни. Старенька з посмішкою сказала: "Фашисти тут стояли вісім місяців, а рашисти навіть шість не змогли встояти. Наші ЗСУ їх розбили".

Братні могили ізюмського лісу

Більшість місцевих, з якими нам вдалось поспілкуватись, раділи приходу Збройних сил України. Були й ті, що за "мир у всьому світі", які готові піти на угоду для зупинення кровопролиття. Поруч з ними стояли військові, побратими яких загинули або отримали важкі поранення на війні проти російських окупантів. Тіла деяких з них знайшли під час ексгумації масового поховання в ізюмському лісі.

 

"Ми поки не можемо точно сказати, скільки тут могил та тіл, вже знаходили могили, де було кілька тіл", - каже Сергій Кісь, поліцейських зі Львова. Крім нього тут багато спеціалістів з інших регіонів, яких відрядили в Ізюм для допомоги харківським правоохоронцям та криміналістам.

 

Захоронення тут відбувалися з березня по травень. Місцева ритуальна служба під контролем окупаційної влади була змушена закопувати тіла без трун, подекуди декілька людей клали в одну могилу та ставили хрести з дощок, на який вказували номери.

 

"Братські могили знайшли. Там сотні цивільних вже відкопали. Тільки в одній братській могилі знайшли близько 30-ти військових. З татухами, з українською символікою. Видно, що "атошники" були. Їх тіла були зі зав’язаними за спиною руками", – розповідає один з військових, який був присутній під час ексгумації.

 

Кілька груп криміналістів викопують могили, описують тіла та пакують у мішки. Про те, що тут знайшли тіла зі зв’язаними за спиною руками, слідами пострілів та поранень від уламків, знає уже весь світ. Також тут відкопали тіла двох дітей, які загинули від авіаудару. Молодшій дитині було біля 5-ти років, старшій – близько 14.

 

"Роботи багато, вона важка і її треба зробити якнайшвидше. Пройшло багато часу після захоронення і тіла досить сильно розкладені, їх важко ідентифікувати. Але найважче те, що через себе це пропускаєш. Бачиш цю картинку не по телевізору, а прямо перед собою. І кожен, хто тут працює, скаже, що це впливає на людей", - розповідає поліцейський.

 

 

У місцевому відділку поліції окупанти влаштували катівню. Подібні локації стали цілком "традиційним" явищем для кремлівської армії.

У бункері, який знаходиться в підвалі, росіяни спали. А у тирі поряд катували місцевих. Для проведення допитів рашисти використовували дерев’яну биту та протигази, в яких закривали отвори для дихання. На підлозі залишились плями крові, що нагадують про звірства окупантів.

Місцевий житель Ігор каже, що були випадки, коли людей забирали "на підвал", а потім через декілька днів відпускали вже заляканими та мовчазними. Говорить, що після таких "розмов" люди починали випивати.

 

 

"У орків був автобус з цифрою 200. Вони брали вбитих українських воїнів, мирних жителів та вивозили до пішохідного моста. І люди знали, що там можна знайти своїх вбитих родичів. Там і наші воїни лежали, у формі. Закопували у братській могилі", – поділився він з РБК-Україна.

 

***

Під час оборони Ізюма полягли десятки українських воїнів, бої за місто точились місяцями. Російську армію вигнали на початку вересня, але сказати, що місто оживає, зарано. Голодні, холодні та злякані люди ще бояться ворожих прильотів. Все, що вони сьогодні мають – це спалені, розбиті будинки, понівечені мости та вдячність ЗСУ за спокій вперше за багато місяців.