Завантаження ...

Навіщо росіяни вивозять дітей з України і що їх чекає в РФ

_mati_ditina_evakuatsiya_gettyimages_1240568267_650x410.jpg

Росія насильно депортувала з України понад 7 тисяч дітей. Реальне число таких випадків може бути набагато більше.

Навіщо росіяни це роблять і як повернути дітей додому – нижче в матеріалі РБК-Україна. 

Російські загарбники руйнують міста в Україні і вбивають мирних жителів. Частину з них насильно депортують на територію Росії. Оголошена Путіним "денацифікація" фактично має ознаки геноциду української нації, один з ключових чинників якого – крадіжка дітей.

Відомо як мінімум про 7 тисяч дітей з України, яких насильно вивезли в РФ або на окуповані території. Там їх влаштовують в інтернати, встановлюють над ними опікунство, а в майбутньому планують реалізовувати процедуру усиновлення.

 Як окупанти крадуть українських дітей, навіщо їм це потрібно і що Україна робить, а світова громадськість може зробити для їхнього повернення додому – в матеріалі РБК-Україна.

Крадіжка з "добрим" обличчям

У липні, коли повномасштабна війна в Україні з Росією тривала вже практично півроку, губернатор Московської області Андрій Воробйов повідомив, що до них привезли українських дітей і влаштували в російські сім'ї.

Дев'ятьох рідних братів і сестер примусово депортували з тимчасово окупованого Донецька, де вони жили в дитячому будинку. Їх розділили, частину відвезли до Курська, частину – до Ростова. Потім всіх відправили в Підмосков'я, де віддали на піклування місцевій сім'ї. У себе в повідомленні Воробйов написав, що подібний вчинок з боку дорослих, які забрали дітей, "заслуговує на повагу".

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець так не вважає. Коментуючи цю історію, чиновник зазначив, що Росія порушує норми Женевської конвенції про захист цивільного населення. Серед іншого, документом передбачено заборону примусового переселення з окупації на територію країни-агресора.

 

"Росія спочатку власноруч робить дітей сиротами, вбиваючи їхніх батьків і членів сім'ї снарядами, роз'єднує їхні сім'ї в депортації, позбавляє їх права вчитися і рости на Батьківщині, руйнуючи школи і цивільну інфраструктуру міст і селищ, а потім великодушно "влаштовує" до сторонніх людей на чужині!" – написав Лубінець.

Російська пропаганда постійно спекулює темою дітей у себе в сюжетах і новинах. Акцент, безумовно, робиться на тому, що українці нібито вбивають дітей на Донбасі, залишають їх напризволяще і всіляко над ними знущаються. Росія ж, в даному випадку, ніби як виконує роль протагоніста, проявляючи до дитини чимало не батьківську турботу.

Насправді ж цей сценарій, як і всі інші, розрахований виключно на внутрішню цільову аудиторію. Російські окупанти, по суті, крадуть українських дітей, роз'єднують з рідними і близькими, відвозять їх в інтернати, табори, тримають в невизначеності. Їм не дають можливості зв'язатися з родичами, позбавляють документів в спробі стерти їхню національну приналежність.

Як правило, росіяни крадуть дітей-сиріт, або ж тих, хто позбавлений батьківського піклування. Але відомі приклади, коли в захоплених містах окупанти забирали дитину у батьків на етапі фільтрації. Один з таких випадків стався в Маріуполі – на кордон приїхала мати з бабусею і 4-річним хлопчиком. Бойовики, перевіряючи документи, виявили, що жінка проходила службу в Збройних силах України. Її одразу ж забрали в табір і полонили, бабусю відправили назад до Маріуполя, а дитину – в невідомому напрямку.

Схожий випадок стався з іншою сім'єю – батько і троє дітей намагалися перетнути кордон в тому ж Маріуполі. Чоловік чимось не сподобався окупантам, тому вони залишили його у фільтраційному таборі, а трьох дітей відправили до Росії. Там старша дитина зуміла зв'язатися з Україною, пояснивши, де вони приблизно знаходяться.

Для їнього визволення підключилися як органи влади, так і правозахисники та волонтери. Вони зуміли знайти батька – чоловікові на той час ще нічого не "інкримінували", тому відпустили, після чого він відновив документи і відразу ж відправився за своїми дітьми. Сьогодні возз'єднана сім'я знаходиться в одній з європейських країн.

Іноді окупанти не перевозять дітей відразу ж до РФ. Періодично їх тримають на окупованих територіях. Подібне сталося з 10-річним Іллєю Матвієнко. Він разом з мамою Наталією тікав від бомбардувань в Маріуполі і потрапив під обстріл. Жінка була поранена в голову, а хлопчик – в ногу. Незважаючи на важку травму, мама все ж привела сина до будинку знайомої, де і померла.

Окупанти забрали дитину і перевезли її в окупований Новоазовськ, а потім в Донецьк – там його поклали в лікарню, де лікарі спочатку хотіли ампутувати йому ногу, але потім все ж вирішили, що її ще можна врятувати. Роблячи Іллі операцію, його чомусь не ввели в наркоз, тому дитина, як сам зізнається, терпіла.

Про те, що Ілля перебуває в окупованому Донецьку, дізналася його бабуся. Для того, щоб дістатися до онука, вона перетнула кордони чотирьох держав, поки Офіс президента і Міністерство реінтеграції окупованих територій вели переговори з Москвою.

Відомий випадок, коли дитину відправили в Білорусь. Правозахисниця Наталія Ящук в коментарі РБК-Україна розповіла про ситуацію, яка сталася з двома братами в Київській області.

У березні, коли окупанти все ще не здійснили "акт доброї волі" і не покинули київський регіон, брати вирішили відвідати свою сестру у Вишгородському районі. Вони дісталися до неї на велосипедах, побули якийсь час разом, і вирішили їхати додому. На зворотному шляху піднявся сильний вітер, вони звернули з лісової стежки і поїхали по дорозі, де натрапили на блокпост росіян. Окупанти спочатку роздягли дітей і оглянули їх на предмет татуювань, а потім веліли чекати. Через якийсь час до місця під'їхав БТР, хлопцям під дулом автоматів наказали в нього сісти.

Проїхавши річку, бойовики наділи на голови братам чорні сміттєві пакети, а між собою сказали, що їдуть в Прип'ять. Потім БТР зупинився, дітей вивели, перев'язали скотчем руки і очі, побили їх. Через деякий час братів знову посадили в якийсь транспорт і відвезли на кордон з Білоруссю. Коли прикордонники дізналися, що один з хлопців неповнолітній, то викликали представників Червоного Хреста, а дитину відправили в гуртожиток Мозиря. Через чотири дні його перевели в дитячий будинок.

Хлопця вдалося повернути додому до рідних лише через місяць. Старшого брата відвезли в невідомому напрямку. За непідтвердженими даними, сьогодні він перебуває в СІЗО №5 в Таганрозі. Ніяких звинувачень йому не висунули.

На сьогоднішній день з більш ніж 7 тисяч насильно депортованих в РФ дітей додому вдалося повернути всього лише трохи більше 50. Процес повернення кожної дитини індивідуальний, ніякої загальної схеми немає. До того ж це все проходить повільно, залежить від безлічі людей і факторів.

Боротьба за кожного

Цифра "7343" – це верифікована кількість дітей, які були депортовані. Фактично їх може бути набагато більше. У Росії ж заявляють, що до них в країну чимало не "втекли" близько 600 тисяч дітей. Ця інформація аналізується і не підтверджується.

Одне з найважливіших завдань як українського уряду, так і організацій, що займаються цим питанням, – верифікація. Враховуючи, що окупанти не дозволяють стежити за тим, що відбувається на захоплених ними територіях, не надають практично ніяких даних і постійно обманюють, дуже складно відстежити реальну кількість дітей, які були вивезені, а тим більше їхнє місцезнаходження.

Як розповіла РБК-Україна представник Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї Аксана Філіпішина, на гарячу лінію омбудсмена надійшло вже майже дві тисячі повідомлень про розшук дітей з різних регіонів, 73% зниклих дітей – це Донецька область.

Інформацію про те, де може бути дитина, збирають по крихтах – свідчення, моніторинг російських ЗМІ, волонтери. Спроби безпосередньо контактувати з колегами з Росії ніякого результату очікувано не дають.

 

"На запити української сторони Російська Федерація не відповідає, в тому числі на запити Уповноваженого з прав дітей. Один запит ми відправили ще в червні до Уповноваженого президента РФ з прав дитини, запит залишився без відповіді", - розповіла Філіпішина.

 

У серпні офіс омбудсмена зробив чергову спробу зв'язатися з уповноваженою з прав людини в РФ Тетяною Москальковою – чиновниці запропонували налагодити який-небудь єдиний механізм з повернення українських дітей назад в Україну. На запит відповіді немає досі.

У Росії, природно, не говорять про депортацію дітей. Росіяни називають цей процес "евакуацією", хоча в реальності мова йде якраз про примусове вивезення дитини. У зруйнованому окупантами Маріуполі загарбники ходили по кварталах і забирали дітей, не питаючи їх, хочуть вони цього чи ні, порушуючи таким чином їхні права.

 

"Ніхто ж не питав дитину: "Хочеш в Росію чи ні", ніхто не давав альтернативи: "Давай ми тебе відвеземо на кордон і віддамо бабусі чи дідусеві", ніхто не питав, чи є у тебе взагалі ці бабусі-дідусі, просто брали і вивозили на власний розсуд в Російську Федерацію проти волі дитини, що, по суті, є примусовою депортацією", - говорить Філіпішина.

 

При цьому і сама "евакуація", якою "прикривається" Росія, заборонена міжнародними договорами. Згідно Женевської конвенції, цивільне населення не може бути переміщено на територію країни-окупанта. Це стосується як і безлічі українців, яких насильно перевезли у віддалені регіони Росії, так і дітей, доля більшості яких невідома.

Крадіжка дитячого населення, депортація, подальше влаштування в сім'ї – це ознаки геноциду нації. Наприкінці травня президент РФ Володимир Путін підписав указ, яким спростив процедуру надання громадянства українським дітям.

Небезпека полягає в тому, що з цих пір новоявленого "громадянина Росії" можна буде усиновити. А усиновителі, в свою чергу, мають право повністю змінити інформацію про дитину – йому можуть дати нове ім'я, прізвище та по-батькові, поміняти дату і навіть місце його народження. Після рішення судді із залу вийде дитина, яка, будучи дорослою, може навіть не згадати хто вона і звідки.

 

"Це один із способів, в тому числі, викорінення з життя дитини всього, що пов'язано з його батьківщиною, нацією, країною – це ознаки геноциду і так звана "денацифікація", оскільки росіяни в принципі заперечують наявність української нації", - зазначає Філіпішина.

 

Боятися того, що українських дітей одразу ж усиновлять, не варто, вважає глава правління "Української мережі за права дитини" і програмний директор "СОС. Дитячі містечка України " Дар'я Касьянова. Подібні сценарії, на її думку, скоріше, програються пропагандою, ніж реально будуть масово реалізовані.

 

"У 2014 році велику кількість дітей було вивезено з інтернатних закладів на територію України. Все одно за півроку всі інтернати, дитячі будинки (на окупованій території, - ред.) заповнилися дітьми, бо людям не було на що жити, вони вели асоціальний спосіб життя і, відповідно, кількість дітей у закладах була велика. Але росіяни мали можливість всі ці вісім років приїжджати в Донецьк і Луганськ. Я знаю, що сплеску усиновлення не було", - розповіла РБК-Україна Касьянова.

 

Її організація разом з владою поки змогла вивезти з окупованих територій і Росії 25 дітей. Щоразу це буквально окрема спецоперація, в якій задіяна величезна кількість людей по різних вертикалях, включаючи Міністерство з питань окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. На жаль, дізнатися докладніше про те, як проходить процедура повернення дітей додому від відомства не вдалося – віце-прем'єр-міністр Ірина Верещук не стала відповідати на запит.

Оскільки очікувати від Росії кроку в напрямку спрощення процедури, або хоча б представлення даних дітей не варто, один з виходів – міжнародний тиск.

Як вважають в офісі українського омбудсмена, на Росію необхідно впливати через призму міжнародних договорів, умови яких вона зобов'язана виконувати, оскільки є однією зі сторін-підписантів. Однак цей факт не заважає РФ порушувати практично всі існуючі звичаї війни, ігнорувати рішення міжнародних судів і т.д. а тому надія на те, що в РФ добровільно підуть на співпрацю, вкрай мала.

Українська влада не залишає спроб докричатися як до міжнародних політичних лідерів, так і до самої Росії на найрізноманітніших майданчиках – від ООН до Верховного комісара у справах біженців.

На сьогоднішній день світова громадськість у своїй більшості поки не заявила відкрито про те, що дії Росії мають безліч ознак геноциду української нації. Діти – найважливіша складова будь-якої нації, оскільки гарантує її майбутнє. Україна – як влада, так і народ, на всіх міжнародних рівнях говорить про те, що воює не тільки за себе, але і за Європу.

Залишається сподіватися, що і сама Європа, побудувавши після Другої світової війни різні механізми захисту від країн, які вирішили, що вони можуть стерти з лиця землі цілі нації, скористається ними на всю міць і захистить українських дітей.