Українська влада не втомлюється нагадувати, що головна умова довгоочікуваного контрнаступу – отримання сучасної зброї від західних партнерів.
Українська влада не втомлюється нагадувати, що головна умова довгоочікуваного контрнаступу – отримання сучасної зброї від західних партнерів.
Про те, коли запрацює американський ленд-ліз і чому поставки Україні зброї вигідні і самому Заходу – в матеріалі РБК-Україна.
Зараз у бойових діях спостерігається відносна стабільність – окупанти перекидають свої сили з Донбасу на Запоріжжя і південь, Україна відповідає точковими контрнаступами, звільняючи окремі села, в основному на півдні. Але в першу чергу, знищують логістику противника високоточними західними ракетними системами. Істотних змін лінії фронту немає вже багато днів.
Ситуація скоро може дійти до моменту, коли росіяни вже не зможуть наступати, а Україна ще не зможе перейти в контрнаступ. А до зазначеного президентом Володимиром Зеленським дедлайну щодо повернення територій – початку зими – часу залишається все менше.
І вихід хоча б до приблизних рубежів 23 лютого, що може послужити поштовхом до якихось переговорів, стає все важчим. А на якісь проміжні компроміси, як писало РБК-Україна, у Києві йти не готові.
Таким чином, завдання зводиться до отримання Україною декількох категорій озброєнь у відповідних кількостях: далекобійних і високоточних ракетних систем, систем ППО/ПРО, безпілотників і бронетехніки, на якій українські військові і відправляться в контрнаступ.
Поки розрив між запитами української влади і реальними темпами поставок хоч і скорочується, але досить повільно. В якості палички-виручалочки багато українців розглядали прийняття Сполученими Штатами закону про ленд-ліз. І з подивом виявляють, що він досі не працює.
В очікуванні ленд-лізу
Закон про ленд-ліз президент США Джо Байден підписав у символічну для адептів "руського міра" дату – 9 травня. До того моменту на Заході в цілому вже дозрів консенсус щодо того, що Україна "не впаде", як спочатку прогнозували багато розвідкок. Навпаки, не тільки політики, а й військові багатьох країн висловлювали захоплення стійкістю і вміннями українських солдатів.
Поступово розсіювався і скептицизм щодо того, що ЗСУ не зможуть швидко опанувати сучасну західну зброю. Навпаки, як показують репортажі західних медіа з тренувальних полігонів в Європі, наші військові не тільки швидко вчаться, але можуть і чогось навчити своїх західних колег, в користуванні їхньою ж зброєю.
Українські військові швидко оволоділи західним озброєнням (фото: Getty Images)
При цьому кілька місяців в Україну поставлялася все ж звична радянська техніка, що стояла на озброєнні ряду країн Східної Європи. Українські партнери діставали для нас озброєння і боєприпаси радянських часів по всьому світу. Очікувано, ці запаси незабаром почали вичерпуватися.
"Я не знаю, як до 2014 року наші продавали всю цю зброю в Африку-Азію, якщо зараз, коли ми їх запитуємо, то виявляється, що у них і контактів з тими країнами немає, і повернути назад наші танки і гармати ми не можемо, навіть за гроші, викупити все назад", – обурювався в розмові з РБК-Україна функціонер Офісу президента.
Крім того, у багатьох африканських країнах традиційно сильний російський вплив, що робить будь-які поставки неможливими. А деякі великі і самостійні гравці, на кшталт Індії, що володіє величезними запасами потрібної нам зброї, максимально дистанціюються від російсько-української війни.
Отже, єдиним варіантом, як на коротку перспективу (звільнення всіх або частини окупованих територій), так і на довгу (підтримання обороноздатності України), є перехід ЗСУ на західне озброєння. Але і тут є проблема – тих же танків або реактивних систем залпового вогню в потрібних нам кількостях на європейському континенті немає.
Ніхто в Євросоюзі, за винятком, ймовірно, окремих країн Східної Європи, всерйоз не готувався до такої затяжної конвенційної війни. Що говорити, якщо на озброєнні одних тільки бойовиків ОРДЛО знаходилося більше танків і РСЗВ, ніж у французів і німців разом узятих.
У кого дійсно є величезні запаси – це США. І цими запасами вони з Україною порівняно охоче діляться (хоча про постачання бойових літаків або ЗРК Patriot мова поки всерйоз не йде). Власне, підписання Байденом закону про ленд-ліз багато хто розцінив як знак того, що останні перепони на шляху масштабних поставок всього необхідного усунені, зброя поллється рікою, отже, і перемога над окупантами вже не за горами.
.jpg)
Байден зможе сам виділяти допомогу Україні з жовтня (фото: Getty Images)
За фактом же ситуація виявилася іншою, через три місяці після підписання ленд-ліз так і не запрацював. Але ніякої "зради" в цьому немає.
Справа в тому, що зараз Україна отримує американське озброєння в рамках схваленого в кінці травня пакету допомоги на 40 мільярдів доларів. Сума виглядає дуже переконливо, але тут варто зробити застереження: не всі ці гроші матеріалізуються в танки, гаубиці і РСЗВ. Власне, безпекова допомога – це 23,75 млрд доларів, але сюди входять, наприклад, 8 млрд на поповнення американських запасів озброєння і техніки, поставлених в Україну.
Згідно із підрахунками німецького Інституту світової економіки, який системно відстежує різноманітну допомогу Україні, всього з 24 січня по 1 липня США взяли на себе зобов'язання надати Україні 6,4 мільярда саме військової допомоги, поки що поставили тільки 2,4 млрд.
Вичерпати весь 40-мільярдний пакет треба до 1 жовтня, коли в США почнеться новий фіскальний рік. Важливий момент – вся ця допомога надається безповоротно, віддавати її не доведеться навіть в теорії. Цим у Вашингтоні і пояснюють те, що ленд-ліз поки не запрацював.
Адже отриману по ленд-лізу допомогу повертати якраз доведеться, нехай і в невизначеній перспективі. Популярні в соцмережах міркування про те, що повертати треба буде тільки вцілілу в боях техніку, а знищену нам просто спишуть, не мають під собою підстав.
У затягуванні із запуском ленд-лізу, ймовірно, є і політичний підтекст. 40-мільярдний пакет допомоги був схвалений Конгресом США і підписаний президентом, тоді як допомогу по ленд-лізу Байден зможе надавати особисто, не звітуючи перед законодавцями, просто віддавши розпорядження виконавчій владі.
Це важливо в світлі того, що в листопаді в США пройдуть проміжні вибори в Конгрес, за підсумками яких, як бачиться зараз, республіканці зможуть повернути контроль за обома його палатами. Таким чином, президенту-демократу доведеться працювати з республіканським Конгресом.
В принципі, це не повинно стати великою проблемою. У Республіканській партії більшість також підтримує максимальну допомогу Україні, прихильники екс-президента Дональда Трампа, що займає протилежну позицію, знаходяться в явній чисельній меншості.
Проте в теорії проходження якихось важливих законопроектів, а багатомільярдна допомога Україні до таких безсумнівно відноситься, проходить легше, якщо обидві палати парламенту і президент належать до однієї партії. Якщо ж президент-демократ, а Конгрес – республіканський, якісь складнощі все ж можливі. І Байден, очевидно, хотів би залишити за собою інструмент, завдяки якому він зможе особисто визначати масштаби і характер допомоги Україні.
США продовжують передавати Україні високоточне озброєння (фото: Getty Images)
Досі незрозуміло, що саме може входити в допомогу по ленд-лізу. Але, в будь-якому випадку, мова буде йти не тільки про озброєння. Поставки будуть адаптуватися під актуальні запити України. І якщо, наприклад, виникне різка необхідність, умовно кажучи, в міні-екскаваторах для риття окопів, цю техніку Україні теж нададуть по ленд-лізу, здавши її в оренду.
Поки ленд-ліз не запрацював, головним майданчиком, на якому координується військова допомога Україні, є "Рамштайнівська група", куди входять вже півсотні країн. Публічно вони вже взяли на себе величезні зобов'язання з різних видів озброєнь, але терміни поки незрозумілі.
Як незрозуміло і те, яка зброя і коли саме надійде в Україну. Заяви лідерів окремих країн часто робляться вже постфактум, нерідко йдеться про неспецифіковану "деяку кількість бронетехніки-артилерії".
У будь-якому випадку, крім поставок РСЗВ HIMARS і MARS, в осяжному майбутньому в Україні повинні з'явитися, якщо ще не з'явилися, дві батареї норвезьких зенітно-ракетних комплексів NASAMS малого і середнього радіусу дії.
В своїх інтересах
У будь-якому випадку, психологічний бар'єр "давати Україні все, що їй потрібно" хоч і став помітно нижче, ніж у лютому-березні, але остаточно не зник. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповідав член парламентського комітету з оборони Сергій Рахманін.
"Для Франції-Португалії-Іспанії це (російсько-українська війна, – ред.) нескінченно далеко, для США тим більше. І незважаючи на те, що вони відіграють величезну роль у світовій політиці, для них це не війна судного дня, це не остання війна. Поки що вони допомагають нам не програти, але ще не роблять достатньо, щоб ми виграли", – сказав Рахманін.
Схожі оцінки РБК-Україна чуло і від представників української влади – країни Балтії і Польща настільки активно допомагають Україні, тому що вважають цю війну своєю, битвою за свою безпеку і незалежність. Не дарма Польща зараз знаходиться на другому місці за обсягами військової допомоги Україні, обганяючи навіть Великобританію. Простіше кажучи, поляки розуміють: щоб російські танки не стояли під Краковом, їх треба зупинити під Харковом.
Але у випадку з Берліном або Парижем такий підхід вже не працює. Допомогу Україні там явно сприймають в першу чергу як тягар, як деякі додаткові, непотрібні проблеми, що звалилися на голову, і витрати, які хотілося б перенаправити на інші цілі.
Затяжна війна збільшує рахунок на відновлення України (фото: Getty Images)
Тоді як насправді на ситуацію треба дивитися під іншим кутом: чим довше ми воюємо з РФ, тим довше ми є тим самим "тягарем". І допомогти нам впоратися з агресором скоріше (а поки це можливо лише військовим шляхом) – значить, скоротити як поточні витрати на допомогу Україні, так і післявоєнні витрати на відновлення.
Кожне нове місто, зруйноване окупантами до стану Маріуполя або Сєвєродонецька, – це мільярдні витрати в майбутньому. Варіант, при якому Захід просто відвернеться від України, залишивши нас наодинці з нашими проблемами, зараз взагалі не проглядається. Теоретично це було б можливо тільки в разі настання економічної кризи, порівнянної з Великою депресією, або інших глобальних катаклізмів.
Але поки що навіть Росія з усіма її спробами залишити Європу взимку без газу, спровокувати таке нездатна. А українська дипломатія вже навчилася чинити м'який тиск на владу норовливих європейських країн – через медіа та їхнє суспільство, яке завжди буде чутливе до страждань інших, особливо, якщо йдеться про "слабких".
Тим більше, як показує практика, в кінцевому рахунку західні країни все-таки йдуть назустріч Україні – так тут з'явилися ті самі MLRS і HIMARS, поставки яких зовсім недавно вважалися чимось немислимим. Але затримка обійшлася Україні занадто великою ціною.
