Ігор Іванович розповідає, що до тренерства будував кар’єру футболіста. Коли в 1994 році після служби в армії, йому подзвонили і запропонували контракт, він, не роздумуючи, погодився.
“Зателефонував мені Бермудес Валерій, тренер сумський, і запросив у команду “Явір” з Краснопілля. Я прийшов на співбесіду, і він одразу запропонував мені контракт на три роки, бо вже бачив, як я граю у футбол. Я підписав контракт, отримав квартиру однокімнатну в Сумах, і саме там здобув перші свої футбольні трофеї”.
У 1999 році майбутній тренер поїхав до рф грати за “Спартак-Нальчик”. Там він пробув чотири роки і повернувся додому. Знову почав грати за “Явір”, а згодом отримав травму ключиці і поступово завершив свою кар’єру.
“Я грав тут на область, і мені запропонували піти в податкову поліцію, після поліції перейшов у прикордонну службу, був військовим, поїхав в АТО, отримав УБД, повернувся і вийшов на пенсію, тож я вже пенсіонер”.
Вийшовши на пенсію, Острівному зателефонував президент спортивного центру “Барса” Гордієнко Вадим Анатолійович і запропонував спробувати себе в ролі тренера. Ігор Іванович зізнається, що це було складним рішенням для нього, адже робота з дітьми дуже відповідальна, а крім себе, треба слідкувати за дітьми. Він порадився з дружиною і вже через тиждень вийшов на роботу.
“Коли почав, то подумав, що не моє, складно було. А вже потім побачив, що хлопці до мене тягнуться. Кравчук Володимир Володимирович - тренер, що вже працював із дітьми, а я спочатку був його помічником. Зараз уже як другий тренер, разом ведемо цю групу - основа і другий склад. Він працює з основою, а я, відповідно, з другим складом. Готую хлопців під основочку, щоб вони не хвилювались, бо психологічний стан у них зараз дуже слабенький”.
Зараз у центрі займається близько 900 дітей, а до 24 лютого було більше тисячі. Група Ігоря Івановича і Володимира Володимировича налічує за списком 57 учнів, але по факту тренується - 45. Із початком повномасштабного вторгнення деякі спортсмени виїхали з міста.
“До війни їздили на змагання у Вінницю та Черкаси, там були гарні турніри, а зараз от їздили за кордон. У нас є місто-побратим Гожув-Велькопольськи, що в Польщі, то вони кожен рік нас запрошують. Якраз приїхали нещодавно з цього турніру. Нас там так зустріли, я був шокований. Діткам, у кого батьки на фронті дали по сто злотих, дали по м’ячу, купили по бутсам, зводили рази три безкоштовно в Макдональдс, два рази в аквапарк. Хлопці так відволіклись від цих тривог, цієї ситуації, дуже гарно”.
За словами тренера в Польщі був потужний турнір, наші хлопці посіли 7 місце. А взагалі команда Острівного дуже сильна. Вони тренують хлопців 2011 року народження, а вони вже ставали чемпіонами міста й області, вигравали престижний турнір “Шкіряний м’яч”.
“Ми сподіваємось, що ті, хто виїхали повернуться, бо це ж наші дітки. Знаєте як, коли на поле виходить основа, то ти не так переживаєш, а коли другий склад, то вже хвилюєшся, починаєш підказувати, і воно ж усе передається і на діток. Я максималіст, люблю перемагати всюди, тому так, нервів багато йде”.
Крім практичних тренувань, є також і теоретичні заняття. Адже діти мають знати всі нюанси і не тільки бігати на полі, а й думати.
“У нас є макет футбольного поля, там фішки і починаємо заняття. Ми запитуємо, що тут треба зробити і вони самі пробують відповідати, як краще вчинити в цій ситуації”.
Тренування проходять два рази на день: з 08:30 до 10:00 та з 15:00 до 16:30. Всі діти з різних шкіл. Тренерів у центрі 26, всі тренують парами. А набір відбувається у форматі конвеєру, тобто одних випустили - інших набрали. Цьогоріч йде набір дітей 2017 року народження. Ігор Іванович каже, що найголовніше після випуску - це, аби “вулиця не забрала” хлопців, адже коли займаються, то очі горять, вони віддаються і спішать.
“Зазвичай випускаються у команди майстрів, у нас тут є “Вікторія”, до Токарів забирають, на область грають за різні команди, хто за Білопілля, хто за Ромни чи Конотоп. А якщо дуже гарний футболіст, то його запрошують у Полтаву або Ворсклу. Із початком повномасштабного наш хлопець виїхав у Хорватію з мамою, а там якийсь селекціонер дізнався про нього і забрав на показ до “Шахти”, то там так закохалися в нього, що забрали до себе”.
Зараз найскладнішим у процесі тренування є повітряні тривоги. Як тільки лунає звук сирени, діти з тренерами спускаються в підвал і сидять до відбою. Тренер каже, що це дуже всіх вибиває, бо діти починають хвилюватись. Щодо забезпечення, Ігор Острівний каже, що воно є, м’ячі на місці, форму видають, тож діти “одіті й обуті”.
Робота тренера полягає також у дисциплінуванні як команди, так і кожного її гравця окремо. Тренер не має права давати осічок, завжди треба бути на плаву і знаходити вихід із будь-якої ситуації. Треба бути чесним і впевненим.
“Якщо дитина дисциплінована, їй і по життю легше буде. От ми їздили в Польщу, я деяким дітям жодного зауваження не зробив, а є такі, що з подушками присідали в коридорі. Знайти спільну мову теж складно, авторитет оцей завоювати, щоб вони тягнулись до тебе і слухали”.
Ігор Іванович радить насамперед батькам - не заважати. Якщо дитина хоче займатись, то тільки допомогти їй у цьому.
“У мене батько завжди ставав у сторонці і нікуди не ліз. Уже вдома ми розмовляли і робили висновки. Тільки допомога. Десь гетри купити або кросівки, словом підтримати. Бо всі хочуть свою дитину в основі бачити, а основу треба завоювати, щоб тренер повірив у тебе, а для цього треба працювати в тандемі, а не в тріо”.
“Я отримую велике задоволення, коли заходжу, а діти “Ігоре Івановичу, ми так раді вас бачити, що готові обіймати” - це показник, що діти до тебе тягнуться і беруть найкраще від тебе”, - підсумував Ігор Іванович Острівний.
Ліза Хорошева, GOROD.SUMY.ua
