"Вони мали плани на майбутнє та не могли не захищати Батьківщину" - так про сумчан, які загинули в російсько-українській війні, говорять родичі, друзі та знайомі. 10 листопада сержанта Олександра Хілєвича та солдата Сергія Якущенка відспівали у Свято-Воскресенському соборі.
На подвір’ї Свято-Воскресенського собору по обіді збираються люди. Сюди мають привезти тіла одразу двох сумчан. Загинули військові з різницею у кілька днів, відспівають їх разом, повідомляє Суспільне Суми.
51-літній сержант Олександр Хілєвич був бойовим медиком механізованого батальйону. У те, що більше не побачить племінника живим, не вірить його дядько-тезка. "Племінник він мій найулюбленіший. Царство йому небесне! Дуже був порядним, відповідальним, люблячим", - розповідає Олександр Піскун.
Олександр Хілєвич. Фото: Суспільне Суми
За словами тітки полеглого, він пішов воювати добровольцем. "Він добровільно пішов і записався. Я кажу: "Саша, може з віком не треба, а він – "ні, я за Україну, якщо треба – то я буду там", і він пішов", - розповіла Катерина Піскун.
"Знаю його тільки з гарного боку, ніколи не підводив нікого, якщо треба допомогти – він завжди допомагав", - додає знайомий Олександра Хілєвича Олег Васильєв.
Олександр Хілєвич загинув 31 жовтня у результаті російського обстрілу під час виконання бойового завдання на Харківщині.
А Сергій Якущенко загинув 29 жовтня під час бойових дій у Луганській області дістав поранення, несумісні із життям. Він був солдатом-стрільцем парашутно-десантного батальйону. "Любив Україну, любив свою сім’ю, захищав нашу Україну, щоб вона була незалежна, вільна", - говорить хрещена мати бійця Інна Чорномаз.
Сергій Якущенко. Фото: Суспільне Суми
Сергію Якущенку за місяць мало виповнитися 43 роки. Друзі згадують про нього як про чуйну людину. "У нього таке добре серце, така добра душа була. Він найкращий із друзів, з яким можна було поспілкуватися на будь-яку тему. Дружимо років п’ять. Ми проводили всі свята: Новий рік, Великдень. Усі свята, які можна було в компанії з друзями провести, ми проводили разом", - розповіла Юлія Кривушенко.
Колеги кажуть, що він мав "золоті руки". "Коли розпочалася війна, він не знаходив собі місця. Було видно, що він дуже хвилюється. Одного разу відпросився з роботи за сімейними обставинами, прийшов і сказав, що я нічого вам не сказав, але я пішов до військкомату. За три дні йому зателефонували та він пішов. 12 жовтня він мав три дні відпустки. Ми розмовляли. І взагалі не говорили про війну, тільки про те, що треба радіти кожній хвилині. Він справжній герой. Не маю сумнівів, що він і секунди навіть не вагався. Він боєць сам. Терплячий дуже, а як спеціаліст – узагалі рівних немає. Золоті руки. Робив усе", - розповів Станіслав Турик.
Сергій Колінько товаришував із Сергієм Якущенком майже три десятки років. Чоловік і подумати не міг, що 13 жовтня бачив друга живим востаннє. "Із Сергієм училися. Він був заступником командира групи, я був командиром. До того ж проводили разом час. До війни часто спілкувалися, зустрічалися. Коли війна почалася – менше. Він зателефонував, коли вже відслужив кілька місяців. Сказав, що його забрали, що він служить. Він приїхав на день чи два, його відпустили додому і хотів зустрітися. Ми зустрілися вранці того дня, коли він вже повертався. Поговорили хвилин десять. Казав: як ще раз відпустять – тоді й зустрінемося", - говорить Сергій Колінько.
Поховали захисників на Алеї Слави Баранівського кладовища в Сумах.
