24 лютого 54-річний капітан Володимир Лисенко сказав дружині берегти дітей і вже о 6.30 ранку прийшов до охтирського військкомату. Він загинув від рук російських окупантів у перший день повномасштабного вторгнення.
Володимир Лисенко мешкав в Охтирці на Сумщині. Працював керівником приватного підприємства і брав активну участь у громадському житті. Обирався депутатом Охтирської міської ради. Учасник обох Майданів - Помаранчевої революції та Революції Гідності.
"18 лютого на Грушевського нас сильно потріпали "беркути". З сумського підрозділу 16 чоловік отримали поранення різного характеру, але всі залишились живими завдяки амуніції, яку привіз Володя Лисенко", - розповідає Віктор Ломонос, сотник Сумської сотні Майдану.
Після Революції Гідності Володимир почав займатися волонтерською діяльністю. В одному з інтерв’ю він сказав:
"21 лютого 2014 року Майдан не закінчився. Загинули люди. Вони поклали життя за нашу і вашу свободу, тому ми не маємо права опускати руки, ми мусимо змінити наше життя заради майбутнього наших дітей. І Небесна сотня постійно буде нагадувати нам про наш обов’язок”.
Тож невдовзі після нападу Росії на Україну Володимир Лисенко у складі 15 окремого мотопіхотного батальйону “Суми” брав участь у бойових діях на території Луганської області. У 2016 році був звільнений в запас.
Тоді ж почав займатися забезпеченням амуніцією своїх побратимів. Володимир та його родина працювали, щоб зароблені кошти направити на допомогу українській армії. Багато справ було направлено на розбудову і покращення рідної Охтирки, на підтримку родин побратимів та збереження пам’яті про них.
Коли почав формуватися 154 окремий батальйон 117 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, Володимир вступив до його лав. Був командиром стрілецької роти.
24 лютого відбулося бойове зіткнення наших бійців з колоною російських військ по вул. Київська в Охтирці. Ворог з підбитих машин відступив у лісосмугу в районі АЗС "BVS". Група батальйону Сил територіальної оборони міста Охтирка, до якої входив капітан Лисенко, розгорнулась ланцюгом та пішла в напрямку відступу росіян. Володимир був крайнім на лівому фланзі строю. Після повернення із завдання з'ясувалося, що Володимира немає, на телефонні дзвінки він не відповідав.
Лише через 8 днів в лісі біля старого бомбосховища виявили тіло капітана Лисенка. Місце загибелі вказав полонений російський військовий. Володимира Лисенка розстріляли росіяни.
Володимир Лисенко нагороджений Указом Президента України орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
"Любов до України у нас у сім’ї - це норма. Ми не уявляємо, що може бути інакше.. Так нас учив тато”, - каже Інна Лисенко, донька Героя.
