Завантаження ...

Сумський прикордонник Валентин Петько: «Україна переможе, завдяки єднанню!»

Сумський прикордонник Валентин Петько: «Україна переможе, завдяки єднанню!» фото

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року з боку росії стало для багатьох квитком до служби. Війна призвела до зруйнованих сімей та численних втрат. В один момент усі плани на майбутнє стали нездійсненими, адже головною метою стала одна ціль – покінчити з війною та захистити власну державу.

Хтось заступає на службу з власного бажання, віддаючи перевагу зв’язати себе з цим на все життя. А хтось навпаки – не хотів присвячувати життя воєнній справі, відтягуючи момент. Та чи стало для когось це важливо, коли о четвертій ранку всі почали говорити про вторгнення рашистів на територію України, та зокрема на територію Сумщини. Усі, хто хотів та не хотів, взяли зброю в руки й почали воювати. Ми змогли показати усім націям, що таке «єдність народу». Коли волонтери почали масово зносити воду, їжу та одяг нашим захисникам; будувати по вулицях перешкоди з мішками піску. Саме тоді не було взагалі питань чи пропозицій: усі брали й робили.

Сьогодні ми говоримо із сумським вояком – старшим сержантом прикордонного загону міста Суми, Валентином Петьком, який розповідає про реалії служби в українському війську та його становлення, як військовослужбовця.

- Доброго дня, пане Валентине! Як ваш настрій?

- Знаєте, чудово (посміхається – ред.).

- Розкажіть трохи про себе нашим читачам.

- Мені 23 роки. Родом я з Черкаської області. Посідаю військове звання «Старший сержант», прикордонного загону.

- Для початку, з найголовнішого питання, чому почалася ця війна? Які головні причини, що рухало росіянами, на вашу думку?

- На мою думку, росіянами рухало те, що вони заручники системи та раби божевільного диктатора. Насмілюся сказати, що іноді з’являється повне відчуття, що він не віддає собі звіту. А його думки стосовно України та влади у цілому – справжнє божевілля.

- Ви йшли служити за власним бажанням?

- Я пішов служити ще до війни у квітні 2019 року, а вже потім підписав контракт восени цього ж року.

- У Вас не було переживання, що відправлять у «гарячу» точку?

- Спочатку я про це якось не замислювався, відверто кажучи. Вперше прийшла ця думка у 2021 році, коли я був у Львові на навчанні, а рашисти почали стягувати усю техніку на наш кордон. Тоді був момент, що нас могли зняти з навчання і відправити назад до Сум.

- Можете пояснити простими словами різницю між мобілізованими, контрактниками та строковими?

- Строковиків призивають на військову службу через відповідний закон, це їх зобовʼязання перед державою. Контрактники – це ті, що хочуть пов’язати своє життя з військовою службою. Мобілізовані потрапляють до складу армії через війну.

- Який підрозділ, як контрактник, Ви обрали і чому?

- Взагалі я служу в Державній прикордонній службі України (ДПСУ). А стосовно вибору, тут річ навіть не у тім, що контрактники обирають те, що хочуть. Ми такі ж заручники ситуації, як й інші. Так, ми можемо обирати, що нам хочеться, але ж таке може бути не завжди, і в якийсь момент наше слово просто втрачає силу, а звання – повноваження.

- Чи вдалося досягти якихось успіхів протягом служби?

- Взагалі так. До тієї посади, на якій я зараз знаходжусь, деякі люди йдуть по 5-6 років, а я до неї дослужився за півроку. Це стало реальним завдячуючи чудовим наставникам, наполегливості та власній цілеспрямованості.

- Звідусіль лунають чутки щодо кадрового голоду саме в бойових підрозділах ЗСУ. Що скажете про ваш підрозділ?

- Ну дивіться, якщо брати до уваги офіцерів і таких найважливіших посад, то усі забезпечені, навіть з особового складу піхоти також. Де підрозділи з більшою кількістю людей, типу 120 чоловік, може не вистачати чогось. Можна сказати, що найважливіші посади точно нічого не потребують, а вони, як мені здається, важливіші.

Наприклад, наш підрозділ цілком забезпечений усім необхідним. Звичайно, можливо в якихось невеличких підрозділах, може чогось не вистачати, але я з цим не зіштовхувався, дякуючи Богу.

- Що для вас є волонтерський рух?

- Саме волонтерський рух показує єдність нашого народу. Особливо це було видно 24 лютого, коли нам довелося відходити від військової частини через повномасштабне вторгнення, а люди вже з самого ранку несли їжу, багато одягу та воду. Це непогано підіймало бойовий дух.

- Як волонтери допомагали саме вашому підрозділу?

- Зусиллями волонтерів ми отримали тепловізор, безпілотник, їжу, одяг – у цьому їм немає рівних. Вони нас підтримують, як ніхто. Коли нам щось потрібно, то вони перші, до кого ми звертаємося за допомогою. І знаєте, будь-який наш каприз, так би мовити, вони виконують.

- Чи будете продовжувати свою кар’єру військового після закінчення воєнного положення й вашого контракту?

- Думаю, що так.

- Зможете нам розповісти про ваш звичайний день?

- Стабільність – це дійсно не про військових (сміється. – ред). Звичайний день – це підйом о шостій, потім зарядка чи біг, далі душ, сніданок, і потім вже йде усе підряд: або вичищаємо зброю і техніку, або перевіряємо екіпіровку і усяке таке. В обід починається навчання, а після обіду – це наш час, ми можемо або займатись, або вчитись.

- Простіше можна сказати, що ваш звичайний день це навчання, а якщо йде наступ чи скупчення техніки – то ви кидаєте усе та йдете туди, куди треба.

- Так, можна сказати й так. Ми можемо займатись своїми справами, але повинні знаходитись у військовій частині, щоб у разі наступу були у повній бойовій готовності.

- Чи є у вас людина, яка чекає на вас вдома?

- Ні, наразі вдома мене очікує не кохана дівчина, а молодший брат, що кожного разу хвилюється за моє життя. І тут вже знаєте, на тобі відповідальність за його хвилювання.

- Наскільки насичений ваш вихідний день?

- Мій вихідний день взагалі не можна таким назвати (сміється – ред.). Частіше за все ми у вільний день шукаємо або нову екіпіровку, або форму; нових волонтерів чи гуманітарну допомогу. Вихідні йдуть на службу, а не на себе. Дуже важко відпочити повноцінно, коли у тебе один вихідний, який йде на робочі моменти.

- Що потрібно Україні для перемоги?

- Перш за все, це суспільна об’єднаність. Особливо, коли військові бачать, що їм є заради кого боротися. Відверто кажучи, це дуже важливо для нас та нашого психологічного стану, адже від нас не відвертаються, а навпаки підтримують усіма тільки можливими способами. Звичайно, до потреб також входять матеріальні речі типу танків, винищувачів, які потрібні нам понад усе; повне постачання боєприпасів та сучасне озброєння.

- Наскільки допомогло українській армії сучасне іноземне озброєння? Чи доводилось вам використовувати такі види озброєння у ваші службі?

- Насправді, дуже допомогло. Українська армія, завдяки цьому озброєнню, стала на рівень вище. Як доказ цього, слугує рівень нашого бойового розвитку. Станом на 2022 рік наша армія була на 23 місці, а у 2023 році ми вже на 19 місці. Завдяки цій зброї, ми змогли вистояти не один наступ та відвоювати не одне місто. Тому, я дуже вдячний пану Президенту за те, що він проводив ті перемовини з, так би мовити, країнами-постачальниками, що підтримали нас у такий складний час. Нажаль, спробувати це відоме іноземне озброєння власноруч у мене не було змоги. Я проходив навчання, як ним користуватися, але не використовував у бою.

- Що скажете сумчанам - читачам нашого сайту? Які побажання для них від сумського прикордонника, який зараз на вістрі оборони?

- Найголовніше – це не сіяти паніку. Довіряйте вашим захисникам, нашим збройним силам, ми боремося заради нашого спільного майбутнього. Все буде Україна!

* * *

Наші герої ніколи не опустять руки та будуть битися до останнього подиху заради нашої з вами безпеки, про це слід завжди пам’ятати. Не довіряйте усім ЗМІ, а фільтруйте інформацію, що ви отримуєте, щоб не піддаватись на провокації.

Давайте покажемо усім, що ми, українці, єдині й непереможні. Що нас не зломити вимкненням світла, холодом, відсутністю води чи діючою війною. Ми відвоювали собі незалежність колись і будемо це робити до того часу, доки росія не зрозуміє, що їй тут не раді. Слава Україні!

Спілкувалася Наталія Біловол,
спеціально для сайту MistoSumy.com

Приєднуйтесь до наших сторінок в соцмережах і слідкуйте за головними подіями: